Am 15.01.2024 hat WDR 1 unsere Dortmunder Gruppe besucht. Die Sendung wurde am 2.02.2024 bei der Lokalzeit Dortmund gezeigt.
Den Text der Sendung haben wir ins Ukrainische übersetzt:
Їм від 5 до 8 років, і вони пережили те, чого не повинна переживати жодна дитина. Вони змушені були ховатися від бомб, їхні рідні в полоні або зникли безвісти, а деякі навіть бачили, як людей вбивають.
Семирічний Артем переїхав до Німеччини в березні 2022 року, але місяць війни залишив свій слід.
Розповідає його мама: «Коли ми вперше спускалися тут, у Німеччині, в метро й чули потяг, він постійно запитував: “Мамо, ми зараз помремо?” Він не міг зрозуміти, що це звук потягу, а не бомби, яка летить. Минуло три місяці, поки він зміг адаптуватися, звикнути до цього та зрозуміти, що це, наприклад, просто гучні звуки літака».
У багатьох дітей розвинулися страхи: залишатися наодинці або спати в темній кімнаті. Знову повернути їм впевненість і відчуття безпеки – це мета проєкту «Острів радості». Креативним чином команда проєкту дбає про те, щоб травмуючі події не перетворилися на психічні розлади.
«Стільки психологів та психотерапевтів ми тут не маємо в будь-якому разі. І навіть якщо б мали – на прийом потрібно було б чекати вічність. І раптом приїжджає велика кількість дітей, які потребують цієї швидкої допомоги, але просто не можуть її отримати».
Проєкт має бути альтернативою. У команді працюють професійні психологи та педагоги, які самі змушені були тікати від війни в Україні. Але вони не говорять про те, що пережили діти.
«Якщо дитина переживає жахливі речі, незалежно від того, чи це відбувається у дитячому, чи в дорослому віці – виникають певні блокади. І єдине, що може зняти ці блокади – це радість».
Кожна посмішка має значення. Завдяки чому вона з’являється: музиці, танцям або яскравим фарбам – не має значення. Головне – дитина не замикається у собі».
«Найпоширеніша реакція на травмуючу подію – це внутрішнє заціпеніння; людина втрачає мотивацію, вона не хоче більше читати, грати, спілкуватися…».
Проєкт існує вже півтора року. Багато дітей за цей час внутрішньо відтанули. У Артема також все змінилося.
«Є речі, які ти просто не очікуєш почути від семирічної дитини. Це дуже дорослі речі. Про життя, про смерть… Але він став менш напруженим. Він краще комунікує з іншими дітьми. І ще я помітила – він став більш радісним».
Тих, хто бажає долучитися, тут сердечно вітають. Деякі місця ще є вільними.