Чого хоче Путін?
• Завоювати всю Україну
• Відновити політичний контроль над країнами Східної Європи
• Усунути інфраструктуру НАТО з усіх країн, що вступили до альянсу після 1990 року.
Ці вимоги вочевидь нездійсненні. Путін це теж розуміє. Навіщо він це робить?
Путін маніпулює всіма, використовуючи той факт, що в Європі людське життя має високу цінність. Він упевнений, що всі виконають його вимоги, якщо Захід опиниться перед загрозою справжньої воєнної агресії. Він сподівається на повторення ситуації з Гітлером наприкінці 1930-х років, коли європейці спробували умиротворити агресора певними поступками. Результати тих спроб усім відомі. Путін збирався зробити Україну показовим прикладом подібної політики, але поки що йому це не вдалося.
Чому Україна, попри спричинені війною жертви та руйнування, не готова поступитися частинами своєї території, в яких історично жило багато етнічних росіян?
Проблема не в територіях, а в умовах досягнення стабільного миру. Якщо Росія зараз доб’ється «успіху» й зможе анексувати якусь частину України, то це стане виправданням війни для російського населення, доказом того, що ця війна була успішною, бо Російська Федерація здобула нові території, і т.д.Незалежно від того, на яких умовах буде досягнуто такого миру, Росія після короткого періоду припинення вогню знайде привід для початку нового етапу цієї війни – вже не лише в Україні, а й у Молдові та країнах Балтії. Єдина можливість запобігти війні в довготривалій перспективі – продемонструвати, що Росія не здатна досягти бажаного результату. Більшість експертів одностайні: крах «спеціальної операції» і повернення до довоєнної ситуації в Україні ймовірно призведуть до зміни режиму, а отже, до демілітаризації Росії. Лише тоді в Європу зможе повернутися надійний мир.
Зараз війна руйнує цілі міста, мільйони людей стали біженцями і ще мільйони будуть змушені стати ними, якщо війна не завершиться. Чи не краще було б віддати без боротьби ті території, на які претендує Росія?
Перебіг війни показав, що російська окупація – це не просто зміна прапора на дахах будинків. Мирне населення скрізь зазнає масових репресій. Часто згадувані в ЗМІ трагедії Бучі або Ірпеня – це лише окремі приклади, які ясно показують, із чим ми маємо справу. Кожен населений пункт, «відданий» Російській Федерації, означає сотні й тисячі людей, які змушені доводити свою лояльність новій владі у фільтрувальних таборах, аби уникнути тяжких наслідків. Тільки в Херсоні за останні три місяці спостерігалося більше тисячі випадків насильницького зникнення людей. Невідомо, залишаються вони в таборах, де піддаються тортурам, або ж були вбиті окупантами. За цих умов будь-яка поступка буде зрадою власних громадян і приреченням цивільного населення на неймовірні страждання. Сьогоднішня РФ не приховує, що усвідомлює себе продовженням СРСР, де існувала дуже добре задокументована схема поведінки на окупованих територіях: розстріли і депортація до таборів. Так було в 1939-му в Польщі, в 1940-му – в Прибалтиці, а також у Західній Україні після її окупації Червоною Армією – як до, так і після початку Другої світової війни.
Який сенс підтримувати Україну, якщо в кінцевому рахунку все одно переможе Росія, яка має більше зброї та інших ресурсів для ведення війни?
У Російської Федерації справді дуже багато зброї, яку вона отримала ще в часи СРСР, проте вона має серйозні проблеми з мобілізацією своїх військових. Вже сьогодні на фронті задіяні поліцейські підрозділи, які не мають жодної воєнної підготовки. І що довше Україна чинитиме опір, то важче буде Росії компенсувати свої втрати на фронті.
Те саме стосується виробництва продукції воєнного призначення. Завдяки існуючим санкціям постачання в Росію ускладнилося, й виробництво зброї в багатьох випадках зупинилося, тобто постраждала воєнна промисловість. Навіть Росія має обмежені ресурси, і якщо зараз, незважаючи на санкції, її економіка ще не зруйнована, а населення не стикається зі значними обмеженнями, то вже восени більшість росіян відчують наслідки війни, й це спонукає їх до протестів проти неї.
Спротив України послаблює Росію й позбавляє її можливості погрожувати також іншим країнам.
Як Україна дійшла до такої ситуації?
До 1994 року Україна була ядерною державою, третьою за потенціалом після США та РФ. Наша країна добровільно відмовилася від ядерної зброї в обмін на гарантії територіальної цілісності та безпеки, які мали забезпечувати США, Велика Британія та Російська Федерація.
Коли в 2008 році виникла війна між Росією та Грузією, Україна подала заявку на вступ до НАТО. Всі країни-члени були згодні, й тільки Німеччина наклала своє вето, аби не зіпсувати «особливі стосунки» з РФ. Можливо, це випадковість, але саме в той момент активно велися перемовини щодо газогону «Північний потік-1».
Вже в 2014-му, під час агресії РФ проти України, стало зрозуміло, що ніхто не збирається виконувати свої зобов’язання. Росія напала на Україну ще в 2014 році – це юридично підтверджений факт, а Велика Британія та США замість підтримки України обмежилися символічними санкціями.
Зіткнувшись з агресією з боку РФ і відсутністю справжньої допомоги з боку НАТО, Україна, звичайно, була змушена будувати власну армію з нуля. Це було дуже важко, але досягти вдалося багато чого. Проте на середину минулого року, коли Путін відверто заявив про свої претензії, в Україні практично не було закордонної зброї.
Чому Німеччина має поступатися економічними вигодами й відмовлятися від російської нафти та газу заради підтримки України?
Росія погрожує не лише Україні. Можновладці в Росії, і насамперед Путін, відверто кажуть про те, що прагнуть відновлення того світового порядку, який склався після завершення Другої світової війни, коли СРСР міг вільно втручатися в справи всіх східноєвропейських країн і навіть Східної Німеччини.
У російських державних ЗМІ щоденно обговорюються такі теми, як ракетний удар по Берліну, скинення атомної бомби над Північним морем або детонація ядерної зброї на підводному човні у берегів Великої Британії з метою затоплення Лондона. Всі ці акції називаються профілактичними, тобто не воєнними діями, а лише способами утримати Європу від допомоги Україні. Економічна шкода від збереження санкцій буде мізерно малою порівняно з наслідками сценарію, за яким Росія отримає свободу дій у Європі.
В Німеччині від інфляції потерпають насамперед малозабезпечені люди, які ледь зводять кінці з кінцями. Хіба справедливо, що вони мають страждати через те, що Росія розпочала війну?
Уряд Німеччини планує витратити близько 15 мільярдів євро на компенсацію втрат внаслідок припинення поставок російського газу. Можливо, ця сума з часом подвоїться. Це, безперечно, великі гроші, але на них треба дивитися в порівнянні. Під час економічної кризи 2009 року тільки порятунок банку Hypo Real Estate обійшовся в 20 мільярдів євро, а назагал німецькі платники податків втратили 70 мільярдів. Інакше кажучи, енергопостачання – це розв’язна проблема, і уряд здатен пом’якшити наслідки енергетичної кризи для широких верств населення. Натомість тривала перебудова економіки на воєнний лад, яка стане необхідною в разі поразки України, буде набагато дорожчою, причому для всіх у Німеччині.
Чи розумієте ви, чому Німеччина до останнього відмовлялася постачати зброю Україні?
Нам зрозуміло те, чого не беруть до уваги саме німці. Тут зазвичай кажуть, що нацистську Німеччину перемогла Росія і, відповідно, Росія зазнала великих втрат від тієї війни. Але насправді від нацистів набагато більше за Росію постраждала Україна. Українські і російські солдати спільно воювали з Німеччиною, але на відміну від Російської Федерації, в Україні було окуповано всю територію, і саме жителям України, як і жителям Білорусі, довелося відчути на собі всі звірства нацистів. Наймасовіші страти євреїв відбувалися саме в Україні, саме з України депортували молодь на примусові роботи в Німеччину.
Тобто Російська Федерація привласнила собі всю честь перемоги над нацистами, хоча в тій війні брали участь всі народи СРСР, а українці та білоруси понесли найбільші втрати. Тож Німеччині належало б зайняти особливу позицію щодо України, яка найбільше постраждала в тій війні.
Що дозволяє Путіну говорити про необхідність «денацифікації» України?
Абсолютно нічого. Це важливо розуміти. В Україні МЕНШЕ неонацистів, аніж у самій Росії. Це факт, який підтвердить будь-який експерт.
В Україні є націоналістичні партії на кшталт Національного фронту (Марін Ле Пен) у Франції чи AFD у Німеччині. У попередньому складі парламенту України вони мали 12 місць із 450. У сьогоднішньому парламенті депутатів від цих партій взагалі немає, як і їхніх представників – в уряді України.
Який стосунок до цього має Німеччина? Чому ми повинні зараз захищати Україну?
Саме в Німеччині народилася формула «Wandel durch Handel» («Зміни через торгівлю»). Ідея полягала в збільшенні взаємозалежності між Росією та Європою такою мірою, щоб унеможливити війну. Це була добра ідея, і спочатку вона нібито спрацювала: економічні стосунки з Росією розвивалися так успішно, що воєнна конфронтація здавалася немислимою.
Звісно, інші держави теж зробили свій внесок в економічне зміцнення Росії, але Німеччина за останні 20 років здобула з економічного партнерства ЄС і Росії найбільшу вигоду. Всі ці роки вона заробляла на тому, що могла дешево купувати сировину в Росії і потім переробляти її. Тільки в галузі хімічної промисловості в такий спосіб було створено сотні тисяч робочих місць. Росія ж, зі свого боку, використовувала отримані гроші для розробки нової воєнної техніки, якою тепер погрожує всьому світові, але в першу чергу своїм європейським сусідам і Німеччині.
Ця співпраця продовжувалася навіть після війни в Грузії 2008 року, хоча вже тоді стало ясно, що Росія перетворилася на агресивну державу. Майже всі члени НАТО погодилися тоді прийняти в альянс Україну, і лише Німеччина та Франція скористалися своїм право вето, аби не зашкодити «особливим стосункам» із РФ. Можливо, це збіг, але в той момент якраз ішла робота над створенням газогону «Північний потік-1» – одним із ключових проєктів «змін через торгівлю». Якби Німеччина не виступила тоді проти вступу України до НАТО, Україна не втратила б ні Крим, ні Донбас, а головне – не сталося б теперішньої війни, яка поставила всю Європу на межу виживання.
Дуже важливо зрозуміти, що путінський режим більше не може існувати без війни. Адже нічим іншим не можна так добре відволікти увагу російських громадян від погіршення їхнього життя. І тому після України настане черга країн Балтії і Польщі. А це країни НАТО, і Німеччині доведеться не лише постачати їм зброю, а й посилати своїх солдатів. Колишній генеральний інспектор бундесверу генерал у відставці Клаус Науман так сформулював це в інтерв’ю NTV 24. 03. 2022: «Те, що відбувається в Україні, стосується нас (Німеччини) найбезпосереднішим чином: якщо Путін там переможе, можна бути впевненими, що він рушить далі. Тож це напад на всіх нас, навіть якщо в даний момент це відбувається лише в Україні. Ми маємо налаштуватися на те, що це триватиме довго, й бути готовими до жертв і нестатків, більших за ті, з якими нам досі доводилося миритися».
Тому краще допомогти Україні зараз і тим самим зламати хребта путінському режиму, ніж потім оплакувати німецьких солдатів.
Що можна зробити зараз, аби зменшити кількість жертв?
Для цього потрібні масштабні поставки сучасного озброєння, яке дозволить Україні чинити опір російській агресії.